Людина/дитина, яка має синдром Дауна
Якщо дитина або доросла людина демонструє емоційну реакцію, з якою ви не знаєте, як впоратися, перше, що слід зробити, — запитати у батьків або супроводжуючих, як правильно реагувати. Наприклад, якщо дитина гіперзбуджена і починає стрибати, не варто підлаштовуватись під її поведінку та повторювати ці дії, адже це може лише погіршити ситуацію.
З дорослими людьми із синдромом Дауна варто намагатися комунікувати безпосередньо. Якщо людина, наприклад, голосно вокалізує в громадському місці, можна спокійно запитати: «Чи можете пояснити, що відбувається?» або «Чи можу я чимось допомогти?». Інколи людина може повідомити, що їй важко чекати, або вона відчуває страх чи нудьгу. Тоді можна запропонувати допомогу. Якщо ж причина залишається незрозумілою, можна ввічливо попросити припинити, пояснивши, що це створює дискомфорт.
У будь-якому випадку важливо уникати агресії, осуду чи підвищення голосу. Людина не може контролювати свої поведінкові прояви, тому присоромлення чи сварки лише погіршать ситуацію.
Зоровий контакт демонструє вашу увагу до співрозмовника. Це допоможе створити враження залученості та відкритості. Однак не завжди варто наполягати на цьому, якщо людина із синдромом Дауна уникати прямого погляду. Це може бути частиною його індивідуальних особливостей або ознакою дискомфорту, і це не означає, що вони вас не слухають. У таких випадках не слід вимагати: «Дивись мені в очі».
Обговорювати інтереси, освіту та роботу з людиною із синдромом Дауна завжди потрібно. Людина, чия дієздатність не обмежена судом, має право брати участь у прийнятті рішень і висловлювати свої побажання. У таких випадках запитувати думку людини є обов’язковим, а її відповіді мають враховуватися.
Іноді дітям із ментальними порушеннями не дозволяють вибирати власні речі або приймати базові рішення, керуючись переконанням, що їм «байдуже». Це хибний підхід, який позбавляє людину можливості самовираження.
Не варто автоматично спрощувати форму спілкування, адже люди із синдромом Дауна дуже різні. Є ті, хто демонструє високий рівень інтелекту і здатні брати активну участь у складних дискусіях.
Соціальні працівники, вчителі та інші спеціалісти, які працюють із дитиною із синдромом Дауна, мають сприяти її інтеграції та розвитку, створюючи умови для комфортного навчання і позитивного соціального клімату — відповідно до своїх обов’язків. Завдання вчителя полягає в забезпеченні доступності навчальної програми, а не в проведенні корекційної роботи, яка є компетенцією фахівців. Важливо ставитися до дитини як до особистості, не зводячи спілкування до її інвалідності.
Під час навчання та ігор із дітьми з інвалідністю або особливими освітніми потребами є певні універсальні принципи, які забезпечують комфорт і ефективність.
Подавайте інформацію чітко і зрозуміло, розбиваючи дії на прості етапи, щоб уникнути перевантаження.
Наочно представляйте етапи уроку чи гри за допомогою схем, малюнків або інших засобів, щоб діти могли краще зрозуміти послідовність дій.
Забезпечте передбачуваність, пояснюючи, що буде відбуватися далі. Це допомагає зменшити тривожність і розгубленість.
Встановіть повторюваний розпорядок дня, щоб створити відчуття стабільності та полегшити адаптацію.
* Дар’я Герасимчук, радниця-уповноважена Президента України з прав дитини та дитячої реабілітації, виконавча директорка ГО «Відчуй»
За матеріалами Додідника Безбар’єрності
